ВРІ́ВЕНЬ (УРІ́ВЕНЬ), присл. На одному рівні (у
поєднанні з прийм. з або з ім. у род. в.). Врівень з хатами
стоять страшенні снігові баби (Панас Мирний, III, 1954, 8);
Він стрілу приклав до тетиви, Підвівши лук урівень
голови (Микола Бажан, II, 1947, 209);
// У рівноцінному
становищі, не відстаючи від кого-, чого-небудь. Те, що
вона прийшла сьогодні раніше за інших на роботу,
сталося внаслідок внутрішньої потреби.. Це ставило її
врівень з усіма іншими, робило її справжньою
робітницею (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 180); Вона
Українська радянська література] йшла врівень з життям,
відображаючи героїчну працю і боротьбу народу за
побудову комуністичного суспільства (Історія української літератури,
II, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 759.