ВРО́ДА (УРО́ДА), и, жін.
1. Сукупність уроджених
фізичних рис людини; зовнішній вигляд. Не поможе
ні мило, ні вода, коли така врода (Номис, 1864, № 8570);
Лице [парубка] довгобразе — козаче; ні високого, ні
низького зросту, — тільки плечі широкі та груди
високі... Оце й уся врода (Панас Мирний, II, 1954, 32); Її пишна
дівоча врода розцвіла цвітом краси, радості і щастя
(Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 156).
На вроду — на вигляд. Дочка була дуже гарна на
вроду дівчина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 290).
2. Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, уродливість. — Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 93); Клейнод уроди На губоньках твоїх ще червоніє, І щоки ще цвітуть квітками в тебе (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 200); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Олесь Гончар, I, 1954, 205).
3. перен., розм. Красива, вродлива людина. — Спи, любий синоньку! спи моя врода! (Леся Українка, I, 1951, 342).
4. перен., заст. Сукупність природних явищ, які милують зір; гарні краєвиди. Чим дальше їдеш, тим краща врода: пішли і долинки з прогалинами, як рута, зеленими, і яри з проваллям (Олекса Стороженко, I, 1957, 76).