ВРУ́БОВИЙ, а, е. Признач. для роблення врубів.
Гуде над шахтою гудок. Шахтар стає на зміну, із
ним відбійний молоток чи врубова машина (Наталя Забіла,
Промені, 1951, 32);
// Який працює на врубовій машині.
[Оксана:] Хочу врубовим машиністом бути (Олександр Корнійчук,
II, 1955, 123).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 761.