Словник української мови

ВСЕВИДЮ́ЩИЙ (УСЕВИДЮ́ЩИЙ), рідше ВСЕВИДЮЧИЙ (УСЕВИДЮЧИЙ), а, е, заст. Який здатний усе бачити, помічати; пильний. Та куди тобі сховатися перед чотирма парами всевидющих дитячих очей! (Іван Франко, II, 1950, 86); [Сінон:] Я сирота, без матері, без батька, — признатись мушу, ти ж бо [Кассандра] всевидюща (Леся Українка, II, 1951, 309).
♦ Всевидюще (всевидюче) око, поет. — про очі того, хто все бачить і знає. Всевидюще око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 531).