ВСКАКУВАТИ (УСКАКУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСКОЧИТИ (УСКОЧИТИ), чу, чиш, док.
1. в що.
Скакати, стрибати в середину чого-небудь. Кілька разів
Остап вскакував у воду мало не по пояс (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 351); Бійці, брьохкаючись по коліна у воді, на
бігу вскакували в свої хиткі судна (Олесь Гончар, I, 1954, 321);
Як ось перед якуюсь гору Прийшли [Еней з Сивиллою],
і в ній велику нору Знайшли і вскочили туди (Іван Котляревський, I,
1952, 127); Данило, сміючись, допоміг Арсенькові
вскочити в мішок з головою і прикрив зверху брезентом
(Микола Трублаїні, I, 1955, 155);
// розм. Швидко вбігати, в'їздити
в середину чого-небудь. [Пріська:] Де мені
сховатись? (Ускакує в курінь і, не примітивши Печариці,
наступає на його) (Панас Мирний, IV, 1955, 158);
[Жандарм:] Гей, люди! За ним!.. Не дайте йому в ліс
ускочити! (Іван Франко, IX, 1952, 182); Настала перерва, і до
кімнати вскочило гамірливе комсомольське товариство (Олесь Донченко,
II, 1956, 178).
♦ Вскакувати (вскочити) в гречку див. гречка; У вічі
вскочити див. око.
2. перен. Потрапляти в певне оточення.
[Старшина:] Посадови кого другого на моє місце — здуріє!
[Роман:] Не здуріє, а задуріє? Та як і не задуріти:
з мужиків та зразу в пани вскочити? (Марко Кропивницький, II, 1958,
17);
// Потрапляти в біду. — Отеє вскочила, — думала
вона. — Ні, не буду я тут, не витримаю (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 67); На селі де-не-де світиться по хатах, де
поночі, собачня ґвалтує. Якось аж моторошно. Аж оце,
думаємо собі, вскочили (Андрій Головко, II, 1957, 326).
♦ Вскочити в халепу [по самі вуха] — зазнати
неприємності, біди. — Ой, Даниле, Даниле, ускочиш ти в
халепу колись за свій язик! (Андрій Головко, II, 1957, 641).