ВСТАВЛЯТИ 1 (УСТАВЛЯТИ), яю, яєш, недок., ВСТАВИТИ (УСТАВИТИ), влю, виш; мн. вставлять; док., перех.
1. Вкладати, уміщувати щось у середину
чого-небудь. Він день у день коло хати порається.
Оббив зокола й зсередини; трухляве дерево викидає,..
вставляє — ціле (Панас Мирний, II, 1954, 216); Він устромив
держално в ту мутру біля передка, куди фурман
уставляє батіг (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 185); Охрім Бандура
вставляв у свій кулемет все нові й нові стрічки (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 129); * Образно. Дурному свого
розуму не вставиш (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 250);
// Укріплювати
в чому-небудь, вправляти в щось. Склярі вставляють
скло (Ігор Муратов, Наша вулиця, 1949, 6); Згодом Сашко вже
їздив на жатці, правив сівалкою, вмів наклепати косу і
знав, як вставити клепку, коли розсохнеться діжка
(Радянська Україна, 30.XI 1962, 3); Уставити зуби; * У порівняннях.
Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не
змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 418);
// Просувати щось у що-небудь. Марина
зачмихала; Мар'я сунула їй кулака під бік і, одіпхнувши
геть від дверей, вставила у них голову (Панас Мирний, III,
1954, 180).
♦ Вставляти (вставити) клепки (клепку) див.
клепка; Вставляти палиці в колеса кому —
перешкоджати комусь здійснити що-небудь. Трапляються
навіть такі горе керівники, які вставляють передовикам
палиці в колеса (Радянська Україна, 17.V 1961, 1).
2. що і без додатка. Говорити, включаючи свої слова
в чиєсь мовлення. Прокопович завів розмову про покійного
Моссаковського, згадав, де вони стрічались, про що
розмовляли, а гість ледве вставляв слівце (Нечуй-Левицький, III,
1956, 31); Він мінився на виду, вставляв не до речі
репліки (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 223); Пан хвалиться
виграшем, панич — нежданим гостюванням, а вона
[пані] і собі слово уставе [уставить] (Панас Мирний, III, 1954,
161); — Я знаю лікаря, який лікує ледарів.. — А
брехунів? — єхидно вставила задерикувата дівчинка (Оксана Іваненко
Вел. очі, 1956, 54);
// Вносити, вводити в твір. Балабуха
писав ті байки й вірші, вставляючи прізвища чоловіків
та молодиць (Нечуй-Левицький, III, 1956, 153).