Словник української мови

ВСТАВНИ́Й (УСТАВНИЙ), а, е. Який уставляють у що-небудь. Написала вставну главу до «Жалю» (Леся Українка, V, 1956, 54); Оксен, ще веселіше поблискуючи очима, ступнув до дверей. Гнат вихопив наган, вставний зуб хижо блиснув (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 305); Вставна рама.
▲ Вставне речення (слово), грам. — відокремлене речення або слово, уставлене в інше речення, але не пов'язане з ним граматично. Основна маса вставних слів формується з уламків вставних речень, але можуть вони формуватися і з прислівників (Курс сучасної української літературної мови, II, 1951, 134).