ВСТАВНИ́Й (УСТАВНИЙ), а, е. Який уставляють у
що-небудь. Написала вставну главу до «Жалю» (Леся Українка,
V, 1956, 54); Оксен, ще веселіше поблискуючи очима,
ступнув до дверей. Гнат вихопив наган, вставний зуб
хижо блиснув (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 305); Вставна
рама.
▲ Вставне речення (слово), грам. — відокремлене
речення або слово, уставлене в інше речення, але не
пов'язане з ним граматично. Основна маса вставних слів
формується з уламків вставних речень, але можуть вони
формуватися і з прислівників (Курс сучасної української літературної мови, II, 1951, 134).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 769.