ВУДИ́ЛА, ил, мн. Залізні стрижні, прикріплені до
ременів вуздечки, якими гнуздають коня. Купи мені
золоті вудила, Щоб я твого коня до води водила (Павло Чубинський,
V, 1874, 195); Коні мирно терлись мордами й дзеленькали
вудилами (Петро Панч, II, 1956, 324).
♦ Закусити вудила див. закушувати 1.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 781.