ВУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
вудити 2. Мій знайомий чомусь нагадує рибу, тільки
вуджену (Мирослав Ірчан, II, 1958, 164);
// у знач. прикм. Рожни
крутилися над вогнем з шматками вудженого сала
(Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 258).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 781.