ВУ́ХО, а, сер.
1. Орган слуху й рівноваги в людини та
хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та
дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича,
пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний, IV, 1955,
232); Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж
події провіща (Микола Бажан, I, 1946, 282); Внутрішнє вухо;
// Зовнішня хрящова частина органу слуху; вушна
раковина. За вуха вона [дівчина] позатикала пучки
дрібненького барвінку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 275); Кінь
обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха
(Юрій Яновський, II, 1958, 214).
♦ Аж у вухах лящить — про дуже голосний,
переважно неприємний крик, розмову, брязкіт і т. ін. Котька
верещить, аж у вухах лящить (Євген Кравченко, Сердечна
розмова, 1957, 201); З парубками йдуть і дівчата. Вони теж
співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається
в левадах (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 12); Вуха
в'януть — неприємно, гидко слухати що-небудь
непристойне. Стидно, аж вуха в'януть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955,
300); Іноді полюбляє такі міцні слівця, від яких вуха
в'януть (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 209); Вуха займаються
(зайнялися) — вуха червоніють (від сорому і т. ін.).
Ґонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Яків Баш,
Вибр., 1948, 13); Вухами ляпати (хляпати) — те саме,
що Гав ловити (див. ґава). — А дядько Гордій поважно
до жінок стиха: — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами
ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й
ви! (Андрій Головко, II, 1957, 126); Вже зріють у ній ті гарячі
слова, які вона вигорне там, де слід. А поки що каже
будівникам: — Поправлятимем. Тільки ви теж вухами
не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 82); Вуха позакладало кому, безос. — хтось
не може чути, утратив слух, — Та вже ж чую: не
позакладало мені вух, — обізвалась Мокрина, розсердившись
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 238); Вухо [завжди] на сторожі в
кого — хтось [завжди] уважний, готовий до будь-якої
несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька,
кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими
кроками, а вухо завжди на сторожі (Мистецтво, 1, 1956, 41);
Вухо (вуха) ріже — звучить різко, грубо; неприємно
для слуху. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й
співали, їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким
і гострим склом (Іван Микитенко, II, 1957, 178); Голова з вухами
див. голова; Держати (тримати) вухо гостро див.
гостро; До вуха долітати (долетіти, дійти і т. ін.) —
почути щось здалека; дізнатися про щось. — Чи ти бачиш,
хто за сотню верстов.. примчався до тебе, не
спавши і не прилягавши й на часину ..з того безталанного
часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха? (Панас Мирний, I,
1954, 357); Раптом до вуха долітає давно жданий поклик
трембіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 323); Драти (надрати,
нам'яти і т. ін.) вуха [вуші] — карати, тягаючи за вуха.
Навкруги дітям часто скубли волосся, драли вуші,
періщили ременем (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 19);
[Поліна К.:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди
свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха,
будь певна (Іван Кочерга, II, 1956, 110); За вуха тягти (тягнути,
витягувати і т. ін.) кого — всіляко допомагати тому,
хто сам не прагне або не здатний до якоїсь діяльності,
якогось заняття. Не раз витягував [Віталик] Тоню за
вуха по фізиці та математиці... (Олесь Гончар, Тронка,
1963, 28); Звучати у вухах див. звучати; І за
вуха не відтягти кого від чого — ніяк не відсторонити
когось від чого-небудь. — Дай вам землю під селом, так
вас од неї й за вуха не відтягнеш (Андрій Головко, II, 1957, 22);
І за вухом не свербить кого і кому — хтось не звертає
ніякої уваги на що-небудь; комусь байдуже. Мірошник
спить та спить. Вода ж біжить... Хомі й за вухом не
свербить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 39); І (навіть) вухом не
вести — не звертати ніякої уваги, бути зовсім
байдужим. Молодий комсомолець старанно їх просив трохи
зачекати, посилаючись на те, що в канцелярії якраз
відбувається засідання. Але вони й вухом не вели (Григорій Епік,
Тв., 1958, 273); І стіни мають вуха — треба говорити
обережно, бо можуть підслухати; Їсть (їдять і т. ін.),
аж за вухами лящить — їсть (їдять і т. ін.) з великим
апетитом, жадібно. Він знай усе моргав однією бровою
і вусом та уминав яєшню, аж за вухами лящало (Панас Мирний,
I, 1954, 297); Своє сало в торбі тримає, а моїх курей
їдять, аж за вухами лящить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 357);
Краєм (краєчком) вуха чути (почути, піймати) див.
край; Ловити вухом — прислухатися, чути. Ще здалека
вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Іван Франко,
XIII, 1954, 138); Мати довгі вуха — чути те, чого не
можуть почути інші. [Другий голос:] Що ж ти
там почуєш? [Третій голос:] Він має довгі вуха,
не журися! (Леся Українка, II, 1951, 523); Музикальне вухо —
вухо, що добре розрізняє мелодійні відтінки. Опріч
знання різних діалектів треба мати дуже музикальне
вухо, щоб зловити усі одтінки говорів (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 312); На (над) вухо говорити (сказати, шепнути
і т. ін.) — говорити тихо, наблизивши губи до вуха
співбесідника. — А що — вовк добре заскиглив? —
шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
349); «А де ж дукачів узяти?» То Сава Петрович на це їй:
«Іди, над вухо скажу, навчу, де» (Андрій Головко, II, 1957,
192); Нагострити (насторожити і т. ін.) вухо (вуха) —
уважно прислухатися; насторожитися, наслухати. — Що
вона говорить, клята карга? — змертвілими губами
прохрипів сам до себе майор і.. насторожив ухо (Юрій Бедзик,
Полки.., 1959, 91); Не бачити (побачити) кого, що,
як своїх (власних) вух; Бачити (побачити) кого, що,
як свої (власні) вуха — ніколи не бачити кого-,
що-небудь. Тепер йому не бачити й посади ян-шая, як своїх
вух... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 87); — Смикнуло ж тебе за
язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою
левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха
(Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 85); Не вірити своїм
(власним) вухам див. вірити; Опускати (опустити)
вуха — впадати у відчай; засмучуватися; Пестити вухо —
бути приємним для слуху. Марина співає, а її тонкий
та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія
Івановича, пестить його вухо (Панас Мирний, IV, 1955, 232);
Піднімати (підняти) вуха — наважуватися протидіяти.
— Правильно Данюшакаже: «Коли це в мене було, щоб
проти голосував хто?» А то аж сім! Підняли вуха (Андрій Головко,
II, 1957, 70); Піймати вовка за вуха — уміти
використати що-небудь для себе. Він вміє піймати вовка за вуха
(Номис, 1864, № 13567); Піймати вухом; Спіймати на
вухо — почути звичайно тихі, невиразні звуки. Коли се
чутким вухом піймала [Екбаль] один гук з надвірного
гомону (Леся Українка, III, 1952, 713); У тиші можна було
навіть спіймати на вухо брязкіт стремен (Петро Панч, Іду,
1946, 76); По [самі] вуха: а) (із сл. закохатися)
дуже сильно. З перших же днів і закохався в неї, як сам
признався собі — «по самі вуха». Навіть вірша склав
(Андрій Головко, II, 1957, 417); б) цілком, зовсім. Поринути по вуха в
працю; в) дуже багато. А роботи по самі вуха: треба
обід готувати та видавати, посуду мити, хуста
прати, хліб пекти... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64); Прокричати
(прогудіти, протуркати і т. ін.) вуха кому про кого,
що — надокучити, обриднути комусь довгими,
постійними розмовами про кого-, що-небудь; Пропускати
(пропустити) повз вуха — не звертати ніякої уваги на
те, що говорять. Чемериця, заклопотаний і все ще
неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова
(Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 414); Пускати з вуха у вухо
(мимо вух) — не дуже прислухатися до сказаного, не
звертати уваги на що-небудь сказане. Це Невмій, бува,
й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (Михайло Стельмах, Колосок..,
1959, 105); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух,
набирався рівнодушного вигляду, але всередині у нього
все кипіло й варилося (Гнат Хоткевич, II, 1966, 227); Розпустити
вуха — слухати уважно, з повним довір'ям; утратити
пильність; Тихо, немов (наче, як) у вусі — дуже тихо.
Човен.. пішов під воду. Стало тихо, немов у вусі (Віталій Логвиненко,
Давні рани, 1961, 10); Коли та сварка була, а ви все
згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога,
як у вусі, тихо... (Любов Яновська, I, 1959, 83); Тонке вухо —
добрий слух. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір
поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці —
Весни! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 303); Туге вухо — поганий
слух. У нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч
одсипай... (Збірник про Кропивницького, 1955, 60); У вухах
дзвонить (дзвенить), безос. — про дзвенячий шум у голові,
який є наслідком болю, перевтоми і т. ін. Проценко, мов
громом прибитий, стояв і трусився. У голові в його гуло,
у вухах дзвонило (Панас Мирний, III, 1954, 274); Знову в хаті
тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові
(Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); У вуха впало див.
впадати; Усміхатися (усміхнутися) аж до вух —
усміхатися, широко розкриваючи рот. Поклавши оберемок
бур'яну на сніг, він зняв.. шапку, дбайливо струсив її од
бур'яну і колючок, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні
ясна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 482); Хоч вуха затикай: а) те саме,
що Аж у вухах лящить. Що мене найбільше вразило тут,
то вуличне життя.. Люди не говорять, а кричать
так, що хоч вуха затикай (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 270);
б) (із сл. лаятися) дуже непристойно; Хоч у вухо
вбгай (бгай) — дуже лагідний, податливий, добрий.
— Приязненький та ласкавенький [Петро], хоч у вухо
вбгай (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); То бувало нікому на світі
не вступить [Йосип], не послухає нікого, а то хоч у вухо
бгай (Панас Мирний, IV, 1955, 36); Чути (почути) на власні
вуха (своїми вухами) — самому чути що-небудь.
[Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся
з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка, II, 1951,
437); — Що не може бути?! На власні очі бачив, своїми
вухами чув, не позакладало ою мені ! (Михайло Стельмах, I, 1962,
388); Язик поза вухами (вуши́ма) теліпається
(мотається і т. ін.) у кого — хтось любить багато говорити.
У його язик поза вуши́ма мотається (Номис, 1864,
№ 12971).
2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 17); — Чуєте, Гнате. — Та чую ж, — озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (Михайло Стельмах, I, 1962, 361).
3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. Незграбними пальцями, що ниють від шпарів,.. розв'язую і ніяк не можу розв'язати шворки біля вух шапки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12); Із солом'яного дупла, виритого в скирті, обтрушуючись, виліз Шовкун. Весь був у соломі, шапка на ньому обкрутилася вухом наперед (Олесь Гончар, III, 1959, 216).
4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет. Жінки і дівчата носять цемент у цебриках, у яких крізь вуха просилено дрючок (Іван Франко, I, 1955, 226); Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 58).