ВУРКІТЛИ́ВО, рідко ВУРКОТЛИ́ВО. Присл. до вуркітливий, вуркотливий. Юрко схилився на хвіртку і, переходячи на інтимний тон, заговорив вуркотливо та влесливо (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 110); Вуркітливо гудів літак.
ВУРКІТЛИ́ВО, рідко ВУРКОТЛИ́ВО. Присл. до вуркітливий, вуркотливий. Юрко схилився на хвіртку і, переходячи на інтимний тон, заговорив вуркотливо та влесливо (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 110); Вуркітливо гудів літак.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 788.