ВУ́СА, ВУ́СИ, ів, мн. (одн. вус, рідко ус, а, чол.).
1.
Волосся, яке росте над верхньою губою в чоловіків. Сивий
ус, стару чуприну Вітер розвіває (Тарас Шевченко, I, 1951, 26);
На червоному виду різко виділялись пишні, густі, з
жовтими кінчиками вуса (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 49).
♦ [І] вусом не моргати (моргнути, вести і т. ін.); І в
вус не дути — зовсім не звертати уваги, ніяк не
реагувати. «Цу-цу, Рябко … на-на!..» гукнули, як на ґвалт.
А наш Рябко тобі і усом не моргає (Гулак-Артемовський, Байки..,
1958, 53); Начальник шахти Козоріз Вугілля школі не
завіз.. А дні пішли холодні, хмарні, Зимовий вітер дув,
аж гув. Лиш Козоріз і в вус не дув (Степан Олійник, Вибр., 1959,
228); І ми з вусами — і в нас чималий життєвий
досвід. — Тут щось та є, щось кум замишляє таке ... Та
ну, мене не проведеш! І ми — з усами (Панас Мирний, V, 1955,
128); Мотати (намотати, накрутити і т. ін.) [собі] на вус
що — брати до уваги; примічати, запам'ятовувати. Нехай
же баєчку вони На вус собі мотають (Леонід Глібов, Вибр., 1957,
147); — Як гарно! — сказав Ясь. А лікар усміхнувся
і накрутив собі й це на вус (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 36);
Під вусом хто — дорослий, парубок. Стефко, хлопчик
уже майже під вусом, що держав провід над усією цією
громадою виключно на основі своєї переможної фізичної
сили, зупиняв галасливу «голоту» (Іван Франко, VI, 1951, 140);
Хоч би [тобі] вусом моргнув (повів) — ніяк не реагує.
[Горпина:] Я таки, щоб запевнити себе, чи й
справді заснув [батько], взяла соломинку та й
полоскотала його по щоці, а він хоч би тобі вусом моргнув, —
хропе!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 194).
2. Волосся-щетинки по боках верхньої губи в деяких
тварин. Борода честь, а вуса й в кота єсть (Номис,
1864, № 8553); Коли в замковій щілині клацнув ключ,
великий сірий пацюк швидко повів вусами (Олесь Донченко, II,
1956, 10);
// Тонкі відростки по боках рота деяких риб
(напр., сома) і рака. * У порівняннях. В нього вуси, як у рака
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 59).
Китовий вус — пругкі рогові пластинки на верхній
щелепі кита. Рогові пластини кита відомі під назвою
китового вуса (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 158); Цінився.. китовий вус,
який застосовували при виробленні високих комірців,
кринолінів, дамських корсетів (Наука і життя, 3, 1958, 56).
3. Тоненькі пагони, стеблинки деяких рослин, які
служать для їх розмноження або для прикріплення до
чого-небудь. Суниці розводять переважно
вегетативно — вусами, паростками (Хлібороб України, 12, 1966,
47); Здається, ніби чутно, як трава росте, огірки, як
десь у таємничій жаркій тьмі довшає огудина гарбузів,
чіпляючись вусами за тин (Олександр Довженко, I, 1958, 87);
// Тонкий
виріст на колосках злакових рослин; остюк. Вітер
шарудів і грався довгими вусами колосків (Вадим Собко, Шлях..,
1948, 85); Навколо, скільки оком окинеш, плюскотять на
вузьких нивах остисті і безості пшениці,
перехитується довгими вусами ячмінь (Михайло Стельмах, II, 1962, 408).
4. тільки мн., заст. Зборки ззаду від талії вниз у верхньому одязі (кожушкові, свиті, корсетці). Взяла [Венера] очіпок грезетовий І кунтуш з усами люстровий, Пішла к Зевесу на ралець (Іван Котляревський, I, 1952, 69); Мода — владний господар. Спитаєш, наприклад, яку-небудь стару жінку, чому в неї корсетка на три або на п'ять вусів, то неодмінно почуєш: — А у нас усі так носять (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 151).