ВУЗЛУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має вузли (див. вузол 1 1, 8, 9). Лукія старанно розтирала їй набухлі синіми венами, наче вузлуватими вірьовками, старечі ноги (Олесь Донченко, III, 1956, 43); Міцних, вузлуватих, потрісканих рук Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук (Максим Рильський, I, 1956, 122); Виганяв сіре та вузлувате стебло петрів батіг, по якому дряпались зрідка блакитні квіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 214).
2. Який має багато сучків. — Здрастуй, Уляно Петрівно, — відповідає він, піднімаючи до козирка праву руку разом з вузлуватим ціпком (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 147).
3. перен. Міцної будови; сильний, жилавий. Ось
сидить Святослав! Вузлуватий, широкий в плечах, трохи
незграбний (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 31);
// Незграбний,
непропорційний. Збуджені раптом з холодного сну,
дзвони хрипло кричали і гнали вперед вузлуваті
фігури, покручені непомірною працею (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
86).