ВИБІЛЮВАТИ, юю, юєш і ВИБІЛЯТИ, яю, яєш, недок., ВИБІЛИТИ, лю, лиш, док., перех.
1. Білити
всі предмети або всю поверхню чого-небудь розчином
крейди, вапна і т. ін. Вапном вибілює [дідусь] Яблуні
підряд (Марія Познанська, Ми зростаєм.., 1960, 55); [Ганна:]
Паски сама напекла.., хату пошпарувала і вибілила,
дітвору пообшивала! (Марко Кропивницький, II, 1958, 21);
// перен.
Покривати чим-небудь білим. Все частіше і частіше
приморозки вибілювали, аеродром сріблястим інеєм
(Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 122).
2. Піддаючи дії сонця, повітря і води, робити
що-небудь білим, позбавляючи природного забарвлення
(тканину, пряжу і т. ін.); робити білим, білуватим
(про сонце і т. ін.) Тож скільки біля річки вибілювали те
полотно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520); І напряла,
і виткала, і вибілила полотно (Словник Грінченка); Не всяка
баба як слід вибілить тринадцятку на сорочку
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 319);
// Змазуючи обличчя, руки,
шию певними речовинами, мазями, робити білим.
Не ти личко вибіляла (Словник Грінченка); Вибілити руки;
// спец.
Піддаючи хімічній або фізичній обробці, робити білим.
У фарбувальному цеху полотно стабілізують і
вибілюють (Вечірній Київ, 4.IV 1958, 2).
3. перен. Виправдовувати, приховуючи провину. Останньою свинею був би я, коли б сьогодні став вибілювати себе коштом тієї дівчини.. Мовляв, обплутала мене, збила з пантелику і так далі (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 6).
4. спец. Покривати полудою.