ВИ́ЧУБИТИ, блю, биш; мн. вичублять; док., перех., розм. Побити кого-небудь, смикаючи, тягаючи за чуба. І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Марко Вовчок, VI, 1956, 272).
ВИ́ЧУБИТИ, блю, биш; мн. вичублять; док., перех., розм. Побити кого-небудь, смикаючи, тягаючи за чуба. І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Марко Вовчок, VI, 1956, 272).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 539.