ВИЦВІТА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ЦВІСТИ, іту, ітеш, док.
1. тільки 3 ос. Втрачаючи попереднє забарвлення, набувати невиразного, нерівного кольору; линяти. Чорнило вицвітає від часу, повітря і сонця (Семен Скляренко, Орл. крила, 1948, 42); Вона бачила, що сорочка й шаровари в його приношені, з латками, що червоний пояс вицвів, прибілів (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 162); Очі, що були колись схожі на сизувато-синій тернослив, втратили свою голубизну, вицвіли (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 279).
2. перен. Ставати змарнілим, зблідлим, зів'ялим.