ВИД 1, у, чол.
1. Те саме, що обличчя. Тато сидів коло
вікна на тапчані, тільки в шматті, розхристаний, аж
груднину видно, і краплями піт тече по виду (Анатолій Свидницький,
Люборацькі, 1955, 10); І стала жить Ганнусенька в
своїй сім'ї, в роду, така русява, русенька з рум'янцем
на виду (Павло Тичина, II, 1957, 12);
// рідко. Вигляд,
зовнішність. Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась
(Іван Котляревський, I, 1952, 263); Здалеку веселий вид має сільце
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436).
♦ З виду — маючи той чи інший вигляд. Вже сніг
укрив землю, як Лукина вернулась до Клима, страшна з
виду (Нечуй-Левицький, III, 1956, 359); Не подавати (подати,
показувати, показати) виду — не виявляти своїх
почуттів, приховувати їх. Виду не подала Тамара, що приємно
їй було це почути: вперше заговорила мати про листівки
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 68).
2. на що і без додатка. Частина місцевості, яку видно; краєвид. Я вилізла тільки на одну [могилу], але зате на саму найвищу, — вид з неї дуже широкий і хороший (Леся Українка, V, 1956, 245).
3. заст. Те саме, що Вид на проживання.
Вид на проживання, заст. — документ, особове
посвідчення, що дає право проживати де-небудь. Мені
паспорт не потрібен, у мене студентський вид на
проживання (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 94).
♦ Видом видати див. видати; На виду — так, що
видно. — Так я махнув на все, та оце як бачите... У часні
пішов. — І про це чули... Важка служба! Клопотна
служба! Перед усіма на виду (Панас Мирний, III, 1954, 265);
Колона полку була в розвідників на виду (Олесь Гончар, I,
1954, 398).