ВИДНО.
1. присудк. сл. Можна бачити, доступно зорові. Не чутно нічого, не видно нікого, тільки Дніпро шумить та дерева шелестять (Марко Вовчок, I, 1955, 314); Тим часом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 319); Видно місто, далі поле У моєму у вікні... Здрастуй, вольний комсомоле, Що над світом світиш дні! (Максим Рильський, I, 1956, 161).
2. присудк. сл. Світло, ясно. — Мамо, гляньте, як
видно надворі! Я бачу ввесь двір і садок (Нечуй-Левицький, II,
1956, 198); В хаті електрика. Дуже видно в хаті (Микола Рудь,
Гомін.., 1959, 31); Сонце ще не зійшло, а на горі вже видно
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 194);
// перен. Ясно,
зрозуміло, можна розібратись у чомусь. Переглядаючи
рукопис, Ви можете прийняти або одкинути іх
[поправки], як на Вашу думку буде краще, бо Вам видніше
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 370); — Куди ж ви, молодий чоловіче?
Ночуйте в нас, а завтра видно буде... (Петро Колесник, На фронті..,
1959, 131).
♦ Видно, хоч голки збирай — дуже видно, світло.
У світлиці стало видно, хоч голки збирай (Панас Мирний, III,
1954, 304).
3. вставн. сл. Уживається в знач. слів напевно, очевидно. Щось, видно, хороше твердив Шестірний! (Панас Мирний, I, 1954, 331); Ці слова дівчина промовила сухо й різко. Видно, дуже неприємно було ій переказувати це доручення (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 9).