Словник української мови

ВИ́ДУБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до видубити. Сірі свитки, видублені кожушки тісно стулилися в гурті (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 26);
//  перен. Який огрубів під дією вітру, дощу, сонця та ін. (звичайно про шкіру обличчя, рук і т. ін.). Це був капітан «Неви», чорноморець з видубленим вітрами сухим обличчям і білими бровами (Семен Журахович, Опов., 1956, 103).