в означеннях
Тлумачення, значення слова «видушувати»:

ВИДУШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИДУШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Тиснучи, видавлювати що-небудь з чогось. Климчук, зайнятий доспілими черешнями, видушував у чай приємний черешневий сік (Яків Качура, I, 1958, 457); Він видушив із тюбика синьої фарби і розтер її (Юрій Яновський, I, 1958, 139).

2. перен. Говорити через силу, переборюючи яке-небудь почуття, сміх і т. ін. Сміх його душить і не дає говорити. Нарешті видушує з себе: дів-ча-та... ха-ха! навіть дівчата... проміж собою... про політику гомонять... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 243); Дід Харко аж змокрів, силкуючись видушити з себе відповідь (Юрій Яновський, II, 1954, 160); — Хто, бо стріляю! — повторив грізно той же голос. Федько, що був на самому переді, ледве видушив: — Пасемо коні (Мирослав Ірчан, II, 1958, 77);
//  Через силу виявляти яке-небудь почуття, настрій і т. ін. Озирнувшись, він ледве видушив посмішку (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 77).

3. перен. Силою домагатися одержання чого-небудь від когось. Селяни залишилися і після звільнення «нижчим» станом, податним бидлом, чорною кісткою, з якої знущалося поставлене поміщиками начальство, видушувало податі.. (Ленін, 17, 1949, 62); Ось коли багатирю треба гроші справити, та не хочеться бачити голодної сім'ї, — то Захара пошле; той не відступить, поки грошей не видушить (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 158).

4. Натискаючи, виламувати, заставляти випасти. Видушивши одну шибу в вікні, вони [злодії] всадили нею одного із своїх, очевидно, дуже малого хлопця, досередини (Іван Франко, IV, 1950, 43).

5. Умертвляти чадом, димом, газом і т. ін. багатьох або всіх. Дідів і бабів, які не могли ходити, замкнули [есесівці] в клуні і видушили дощенту (Юрій Яновський, I, 1954, 76); Бабуся не дала договорити дідові: — ..Кади, серце, може, рибу в морі видушиш, своєю люлькою (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 28);
//  Знищувати багатьох або всіх.  * Образно. [Оленка:] Сьогодні вночі ми розклеїмо по місті афіші з написом «Смерть провокаторам!» Хай знає поліція і той зрадник, що видушує нас, що чекає його (Мирослав Ірчан, I, 1958, 191).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 394.

Коментарі (0)