ВИДИВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ВИДИВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. видивляться; док.
1. Пильно
дивитися куди-небудь протягом якогось часу. Увечері
почали люди сходитись. Яків стояв за тином,
прихилившись, видивлявся. Все то йшли більше жінки — її
подруги (Панас Мирний, IV, 1955, 58); Доходило до того, що
Микита, ідучи на побачення до дівчини, довго
видивлявся обабіч (Юрій Яновський, I, 1958, 519);
// Пильно
придивлятися, спостерігаючи, відшукуючи кого-, що-небудь.
Він хотів конче дізнатися, хто по ночах тиняється
попід чужими вікнами і видивляється, чи підслухує,
що люди роблять (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 208);
В своєму селі ніхто не пішов за нього, то він десь аж за
Десною видивився собі красуню (Юрій Збанацький, Єдина, 1959,
130).
2. на кого. Втупивши очі, дуже пильно і уважно дивитися. Молодий осаул приязно вислухав дозорця, видивляючись на Семена та на його товаришів у повечірній сутіні (Іван Ле, Побратими, 1954, 24); Вояк витріщеними очима видивився на Спориша, як на чоловіка, у якого не всі дома (Іван Франко, II, 1950, 282); — Ой, щось воно тут не те! — пильно видивившись на матір, вигукнула Вутанька (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 438).
3. тільки недок. Дивитися на себе, розглядати своє
відображення в чому-небудь. [Никодим:] Чи тобі,
Марино, не сором біля дзеркала крутиться? Хіба ти ще
не надивилася на себе! Робота стоїть, а ти видивляєшся!
(Тоб., I, 1960, 435); В хаті Бондариха одягнулася в
святешне вбрання, довго] видивлялася в дзеркало, аж сама
себе докоряти почала (Михайло Стельмах, Кров людська.., I,
1957, 243).
♦ Видивитися очі — ослабити, зіпсувати зір, дуже
довго і пильно дивлячись на кого-, що-небудь. [Пашка:]
Як одягне [Михайло] жупан, та дорогим поясом
підпережеться, та сиву шапку набакир, — і очі б
видивилась! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 155); Звідки ті бійці,
Хлопці-молодці, Що дівчата до півночі Видивились карі очі
На околиці? (Андрій Малишко, I, 1956, 247).