в означеннях
Тлумачення, значення слова «вигадка»:

ВИ́ГАДКА, и, жін.

1. Те, що вигадане в результаті міркувань, роздумувань; рішення щодо якоїсь дії. Він [Яків] любив усе по-своєму робити й за свої вигадки чіплявся так, як п'явка (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 137); Вся несподіванка полягала в тому, що підпільники організували удаване кінознімання, щоб ближче підібратися до табору. Ця неймовірна вигадка настільки ошелешила німецькі голови, що вони сліпо всьому повірили... (Юрій Яновський, II, 1954, 31);
//  Те, що створене, винайдене. Хлопець працював з піднесенням, яке гострою радістю пронизувало груди. Бачив, що його проста вигадка вдвічі прискорює роботу (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 123).

2. Здатність вигадувати, винаходити. Вигадка — свідок могутності людського розуму (Микола Трублаїні, I, 1955, 78); Засох і зачерствів під пером деяких поетів «газетний» вірш, — а його можна було б.. робити з тією невичерпною вигадкою, гостротою і дотепністю, з якою робив його Маяковський (Про багатство літератури, 1959, 98).

3. Те, що створене в уяві, чого немає і не було в дійсності. [Андромаха:] Ти наче п'яна, помішала в купу і правду й вигадку (Леся Українка, II, 1951, 263); Я зненавидів вигадку про бога: Вона людей тримала в кабалі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 18).

4. Примхливе бажання, надумана потреба. Оранка без худоби нам здавалася незбагненною вигадкою (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 30);
//  Витівка, придумана для розваги. Все село тішилося моїми вигадками, всі хлопці й дівчата носили прізвища, що я їх бувало надаю (Панас Мирний, III, 1954, 162); Парубкам подобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта та й шпурнули в вікно (Олекса Стороженко, I, 1957, 60).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 370.

Коментарі (0)