Словник української мови

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 371.

Коментарі (0)

ВИГАНЯ́ТИ, яю, яєш і ВИГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВИ́ГНАТИ, вижену, виженеш, док.

1. перех. Примушувати кого-небудь іти, виходити геть, залишати якесь приміщення, місце, місцевість і т. ін.; проганяти. [Демко:] Та я тебе вижену з подвір'я! [Зінько:] Нащо ж виганять? Коли вже я вам так спротивився, то я й сам піду (Марко Кропивницький, II, 1958, 224); — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить? А вовк: — От я його вижену (Українські народні казки, 1951, 40); Коли ж Іван почав вимагати своє, зароблене, то пан вигнав з фільварку (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 30);
//  Гнати кудись, до чогось, в якесь місце і т. ін. Тільки й чути, що корови скільки є духу ревуть, затим, що хазяйки не йдуть їх доїти і не думають виганяти їх до череди (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 172); Весною.. вигнали ми своїх зголоднілих за зиму корівок на пашу (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 4);
//  розм. Виключати звідкись, виводити із складу чогось. Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор виключить Дорю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 381); — Уроків я й по музиці не люблю, я поламав скрипку, і мене вигнали з музгуртка (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 36);
//  розм. Видаляти (хворобу). Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку (Юрій Яновський, I, 1958, 104); — А то вже яка хвороба. Одну горіховим соком виженеш, а іншу віджимками з пагінців молодої таволги (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 197).

2. перех. В процесі росту посилено витягуватися, довшати якоюсь своєю частиною (про рослини). Будуть уже лілеї виганяти білі стрункі пупчики вгору (Ольга Кобилянська, III, 1956, 269); Посадить вона дерево в садку, дерево швидко приймається і за літо вижене паростки вище од хати (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 17);
//  Прискорено вирощувати (рослини). — А ви спочатку навчіться елементарної чемності. З ученими людьми розмовляти — це тобі не огірки й цибулю в теплиці виганяти (Михайло Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 9);
//  безос. Робити високим в процесі росту. Квітки вже так вигнало вгору, що вся голова її [Варі] ховається в них (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 119); За п'ять-шість тих років вигнало Якова, як явора рослявого та стрункого (Степан Васильченко, II, 1959, 59).

3. перех., перен., розм. Робити, споруджувати що-небудь високе, велике. [Параска:] Коли б могла, я до неба тин вигнала б і вглиб метрів на двадцять, щоб навіки відгородитись від Часника (Олександр Корнійчук, I, 1955, 317); Будинок вигнали для житла на цілий квартал (Яків Баш, На берегах.., 1962, 46).

4. перех. і неперех., розм. Виробляти, одержувати в процесі праці значну кількість чогось. От такі, як вона, дівчата у мене вже по двісті процентів норми виганяють (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 144); Пішов [Погребняків син] стелі у шахті кріпити.. Виганяє добре: щонеділі пиво п'є і дівчат пряниками засипає (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 90).

5. перех. Вибивати що-небудь різким поштовхом, ударом. Клин клином виганяй (Номис, 1864, № 3886).

6. перех., спец. Одержувати в процесі хімічної обробки, перегонки.