ВИ́ГАНЯТИ, яю, яєш, док. Бігаючи, побувати в
багатьох місцях, скрізь, де-небудь;
// Пробігати певний
час. * Образно. Чотири роки по степах по тих виганяв
[діл Матвій]... А потім на Чорномор'я перекинувся...
До козаків... (Остап Вишня, I, 1956, 33).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 371.
ВИГАНЯ́ТИ, яю, яєш і ВИГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВИ́ГНАТИ, вижену, виженеш, док.
1. перех.
Примушувати кого-небудь іти, виходити геть,
залишати якесь приміщення, місце, місцевість і т. ін.;
проганяти. [Демко:] Та я тебе вижену з подвір'я!
[Зінько:] Нащо ж виганять? Коли вже я вам так
спротивився, то я й сам піду (Марко Кропивницький, II, 1958, 224);
— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй
хатці звір страшний сидить? А вовк: — От я його
вижену (Українські народні казки, 1951, 40); Коли ж Іван почав
вимагати своє, зароблене, то пан вигнав з фільварку
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 30);
// Гнати кудись, до
чогось, в якесь місце і т. ін. Тільки й чути, що корови
скільки є духу ревуть, затим, що хазяйки не йдуть їх
доїти і не думають виганяти їх до череди (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 172); Весною.. вигнали ми своїх зголоднілих
за зиму корівок на пашу (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 4);
// розм. Виключати звідкись, виводити із складу чогось.
Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор
виключить Дорю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 381); — Уроків я й
по музиці не люблю, я поламав скрипку, і мене вигнали
з музгуртка (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 36);
// розм. Видаляти
(хворобу). Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла
будь-яку лихоманку (Юрій Яновський, I, 1958, 104); — А то
вже яка хвороба. Одну горіховим соком виженеш, а іншу
віджимками з пагінців молодої таволги (Михайло Стельмах,
Хліб.., 1959, 197).
2. перех. В процесі росту посилено витягуватися,
довшати якоюсь своєю частиною (про рослини). Будуть
уже лілеї виганяти білі стрункі пупчики вгору (Ольга Кобилянська,
III, 1956, 269); Посадить вона дерево в садку, дерево
швидко приймається і за літо вижене паростки вище
од хати (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 17);
// Прискорено
вирощувати (рослини). — А ви спочатку навчіться
елементарної чемності. З ученими людьми розмовляти — це тобі
не огірки й цибулю в теплиці виганяти (Михайло Стельмах,
Зол. метелиця, 1955, 9);
// безос. Робити високим в
процесі росту. Квітки вже так вигнало вгору, що вся голова
її [Варі] ховається в них (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 119);
За п'ять-шість тих років вигнало Якова, як явора
рослявого та стрункого (Степан Васильченко, II, 1959, 59).
3. перех., перен., розм. Робити, споруджувати що-небудь високе, велике. [Параска:] Коли б могла, я до неба тин вигнала б і вглиб метрів на двадцять, щоб навіки відгородитись від Часника (Олександр Корнійчук, I, 1955, 317); Будинок вигнали для житла на цілий квартал (Яків Баш, На берегах.., 1962, 46).
4. перех. і неперех., розм. Виробляти, одержувати в процесі праці значну кількість чогось. От такі, як вона, дівчата у мене вже по двісті процентів норми виганяють (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 144); Пішов [Погребняків син] стелі у шахті кріпити.. Виганяє добре: щонеділі пиво п'є і дівчат пряниками засипає (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 90).
5. перех. Вибивати що-небудь різким поштовхом, ударом. Клин клином виганяй (Номис, 1864, № 3886).
6. перех., спец. Одержувати в процесі хімічної обробки, перегонки.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 371.