ВИГОРЯТИ, яє і рідше ВИГОРАТИ, ає, недок., ВИГОРІТИ, рить, док.
1. Знищуватися від вогню,
пожежі. Вогонь перекинувся на тайгу. Вигоріло багато
лісу, і тільки річка зупинила пожежу (Олесь Донченко, II, 1956,
20); Третини села як не було: вигоріло дотла (Олександр Довженко,
I, 1958, 174);
// Зменшуватися, зникати в процесі
горіння. Вигоріла свічка, Леон засвітив недогарок, але і той
скоро кінчився (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 67); За вечір
у лампі вигорів увесь гас (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959,
24); * Образно. [Катерина:] Любов справжня,
дівчино, — це полум'я, це вогонь в душі такий, що в ньому
вигорає все (Олександр Корнійчук, I, 1955, 307).
2. Засихати, гинути від спеки, посухи (переважно про злакові або трав'янисті рослини). Навіть доброго року, по люпину, жито родило не дуже щедро, а посушливого — і зовсім дощенту вигоряло (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 8); В той час, як надворі все вигорало, барометр уже третій день показував у конторі дощ (Олесь Гончар, Дорога.., 1953, 17); Хліба не вродило, і насіння не вернулось; паша вигоріла до кореня (Олекса Стороженко, I, 1957, 50).
3. Втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати. Світло-русе волосся парубка за літо вигоріло і зробилось зовсім білим, мов шовкова трава (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 371); Гімнастьорка вигоріла від сонця, а там, де був орден, полотно зелене (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 107).
4. перен., розм. Закінчуватися позитивним результатом; удаватися. Сподіваюсь, що і з «Хліборобом» діло вигорить (Леся Українка, V, 1956, 151); Ну, як же твоя екскурсія в село, не вигоріла? (Степан Васильченко, III, 1960, 312); [Залеський:] Але ваша справа, добродію Савуляк, тю-тю-тю — не вигоріла (Вадим Собко, П'єси, 1958, 19).