в означеннях
Тлумачення, значення слова «виговорювати»:

ВИГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГОВОРИТИ, рю, риш, док.

1. неперех. Дорікати комусь, висловлюючи незадоволення його діями, поведінкою і т. ін. Мати бурчала, гнівалася, а до Галі і трохи те не доходило, мов не до неї була річ, мов не їй виговорювали (Панас Мирний, IV, 1955, 120); Оксентій схилився над матросом. Йому, людині поважній, саме й личило виговорити непутящому сусідові, всовістити його (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 196).

2. перех. Говорячи, переконуючи в чомусь, домагатися одержання чого-небудь для власної або чиєїсь вигоди. Ще довго виговорювала [Мартиниха] собі право не посилати хоч одної [дочки] (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 145); Свати говорили, поки не виговорили зайву сотню карбованців, ще одну корову, третю пару волів (Нечуй-Левицький, III, 1956, 55); — На осінь, мамо, треба неодмінно перекрити верх — буде протікать. Я вже копу кулів виговорив у хазяїна та півкопи куплю — та й вистачить (Степан Васильченко, I, 1959, 275).

3. перех., розм. Говорячи, вимовляти, висловлювати що-небудь. — Бійся бога, чоловіче, що се ти виговорюєш! — скрикнула стара (Іван Франко, III, 1950, 60); А жайворонок у небі.., здавалось, виговорював своїм голоском: «Оживуть, оживуть, оживуть!..» (Данило Мордовець, I, 1958, 103);
//  тільки док. Говорячи, розповісти все до кінця. Кожному хотілось говорити, виговорить те, що притаїлось в душі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 344); Довго тієї ночі говорив Турчинович, ніби хотів виговорити все, що накипіло на душі (Петро Колесник. Терен.., 1959, 198).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 375.

Коментарі (0)