Словник української мови

ВИЙМАТИ, аю, аєш, недок., ВИЙНЯТИ, йму, ймеш, док., перех. Діставати, витягати що-небудь звідкись. Іде в покої... Ключ виймає. Прийшов і двері одмикає (Тарас Шевченко, II, 1953, 16); [Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди. Хліб вже досі виймати час (Вадим Собко, П'єси, 1958, 29); Стара Джериха вийняла з скрині сувій полотна (Нечуй-Левицький, II, 1956, 243); Дівчина вийняла з кишені пакуночок (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 157);
//  Витягати звідки-небудь руку, палець. Потому я виймав руки, з них стікала вода, а я брався за весла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 302);
//  Вибирати, викопувати (ґрунт, корисні копалини). Вдень і вночі працюють електричні екскаватори, які виймають ґрунт з берегової частини котлована (Радянська Україна, 22.VIII 1951, 1).
 Виймати (вийняти) очі — викльовувати або виколювати очі. Орел вийняв карі очі На чужому полі (Тарас Шевченко, I, 1951, 4).
♦ Виймати (вийняти) душу (серце) — викликати такі почуття, які знесилюють, виснажують, поволі гублять людину. Нехай.. щодня, щогодини серце їй [дівчині] крає, нехай раз у раз душу з неї виймає — байдуже! (Марко Вовчок, VI, 1956, 288); [Мар'яна:] Ох, люблю я твої очі! Вийняли вони у мене моє серце (Степан Васильченко, III, 1960, 35).