в означеннях
Тлумачення, значення слова «вихоплюватися»:

ВИХОПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИХОПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. вихопляться; док.

1. Швидко вибігати, виїжджати, вискакувати куди-небудь, раптово з'являтися десь. Застояні коні, вибиваючи гнізда в снігу, з польової дороги вихоплюються на вузьку просіку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 38); Вихопившись ген аж за місто, молодий хорунжий обернувся на коні до замка (Яків Качура, II, 1958, 414); «Яструбок» [літак] сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Юрій Яновський, I, 1958, 271);
//  Рвучко, швидко підніматися на що-небудь. Семен вихопився в сідло, до Силантія нагнувся з коня, ледве встиг кинути: — Рятуй, брате, хлопця з кобзарем! (Іван Ле, Побратими, 1954, 34); З розгону грузовик вискочив на греблю з кривими вербами, заревів і вихопився на горб (Олесь Донченко, VI, 1957, 429).

2. Швидко вискакувати, вибиратися звідки-небудь. Злякано пробираючись серед несамовитого собачого ґвалту, вони [дівчата] вихоплювались з хутора, мов з пекла (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 16); Вихопившись з палаючої машини, поранений, він добрався до своїх окопів (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 230);  * Образно. Купа чорного диму вихопилась з-під її [клуні] високої покрівлі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 197);
//  Швидко або раптово вириватися з чого-небудь (про подих, голос і т. ін.). Піт заливав очі [Хоми], важкий подих вихоплювався з пересохлого горла (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 60); З грудей Лариси вихопився приглушений зойк (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 64).
//  Виділятися раптово і виразно на короткий час (про світло, звуки). «Туру-туру... та!.. туру-туру... та!..» — гриміла сурма,..і лиш інколи в хвилину віддишки вихоплювалось з-під гніту її тонке телікання скрипки або різкий, верескливий голос кларнета... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 232); Лара помітила, що двері до кімнати, в якій давно вже ніхто не жив, напіввідчинені, і в коридор вихоплюється світло (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 114).

3. Несподівано, поспішно вириватися наперед із словом, фразою, говорити що-небудь, запитувати, твердити. — Овва! не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33); — Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 194);
//  Раптово бути сказаним, несподівано прозвучати (про слово, фразу, вигук). І сам не стямивсь, як вихопилось сеє слово (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 13); Ще трохи, і в неї вихопилося б уголос, що вони, власне, й не рідня (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 458).

4. тільки недок. Пас. до вихоплювати 2.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 534.

Коментарі (0)