ВИКЛЬОВУВАТИ, ує, недок., ВИКЛЮВАТИ, ює,
док., перех. Клюючи, витягати, виривати дзьобом.
А орел не скидає її [Галю], і не розриває, і не викльовує
очей, а тільки невідомо куди несе (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956,
68);
// З'їдати що-небудь (про птахів). Стигнуть у вас
у садку вишні, А птиця капосна насідає, викльовує...
(Остап Вишня, I, 1956, 126).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 409.