ВИ́КЛЮЧНО
1. Присл. до виключний 2. [Лісова:] Вам виключно щастить. Приїжджаєте додому на все готове (Іван Кочерга, II, 1956, 489).
2. у знач. видільно-обмежувальної част. Тільки, лише. Тепер мені досадно, що треба писати до тебе, коли, власне, треба б говорити і то ще не виключно словами (Леся Українка, V, 1956, 344); — І.. галстук оцей твій, немов у папуги, і носиш ти його тепер уже виключно з упертості (Олесь Донченко, V, 1957, 504).