ВИ́КЛЮЧНИЙ, а, е.
1. Який становить виняток серед загальних правил; винятковий. Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця... (Іван Ле, Наливайко, 1957, 32).
2. рідко. Надзвичайний у якомусь відношенні.
Він бачив Андрійову кмітливість.., виключну чесність
у поводженні з товаришами (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
18); Олексій Гаврилович Венеціанов справді був людиною
виключної доброти (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 91);
// Дуже
гарний. [Терещенко:] Пише [дочка], які там
[в Московському університеті] лабораторії — чудо!
Кожному студенту окрема кімната. Виключні умови!
(Олександр Корнійчук, II, 1955, 298).
3. Який поширюється тільки на кого-, що-небудь; єдиний. Фольклористи дожовтневої доби.. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (Максим Рильський, III, 1956, 145).