ВИ́КРУТ, у, чол., розм.
1. Незвичайний звивистий рух. Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти (Леся Українка, III, 1952, 464); Вправи з м'ячем. Переводи м'яча під руку викрутом (Художня гімнастика, 1958, 82).
2. Хитрий прийом, спритна дія. Хто має викрути, не піде в некрути (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 20); Хвилю вона думала, що весь той вступ — се тілько викрут закоханого чоловіка, фраза (Іван Франко, II, 1950, 321).