ВИ́КРИЧАТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Висловити криком усе, що хотілося. Кожний пригадував багачеві всі його колишні справи, всякий спішився викричати (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 40).
2. За допомогою крику домогтися чого-небудь. Ащо ж він [Езоп] викричав? Не став гусак орлом, Не заревів ведмідь волом (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 150).