в означеннях
Тлумачення, значення слова «викурювати»:

ВИКУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИКУРИТИ, рю, риш, док., перех.

1. За допомогою диму виганяти кого-небудь звідкись. Як мисливець викурює лисицю з нори, так старий бойовий командир «Буревісника» зуміє примусити підводний човен рушити з свого місця (Микола Трублаїні, II, 1955, 391); — Як хочеш, пане добродзею, покушать меду, викури бджіл... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 67).

2. перен. Примушувати кого-небудь піти звідкись геть або залишити місце свого проживання. — Я став громадським писарем, викуривши з села давнього писаря (Іван Франко, IV, 1950, 315); [Ларивон:] Віриш, як увіпреться [Макар] в хату, то нічим його і не викуриш (Марко Кропивницький, IV, 1959, 346); — Ідеш від нас? — сумовито спитав Пересада. — Викурили тебе? (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 79);
//  з кого — чого. Позбавляти кого-, що-небудь чогось. Ніякі пригоди не викурили й досі з неї тієї невгомонної веселості, тієї невмирущої чулості, яка була замолоду (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 44); Закрити церкви адміністративним порядком — легко. А от викурити їх з мозку селянського — це важче (Іван Микитенко, II, 1957, 371).

3. Випалювати (цигарку, люльку, тютюн). Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав (Юрій Яновський, II, 1958, 19); Грицько викурив люльку коло печі й узявся за шапку (Панас Мирний, II, 1954, 201); Сюди іноді на хвилину забігали вартові — викурити цигарку (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 219).

4. Виготовляти шляхом перегонки (горілку, спирт і т. ін.). На Лівобережжі [України] на початку XIX ст. викурювали 3,6 млн. відер горілки на рік (Історія УРСР, I, 1953, 393).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 418.

Коментарі (0)