в означеннях
Тлумачення, значення слова «вилітати»:

ВИ́ЛІТАТИ, аю, аєш, док. Літаючи, пробути певний час у повітрі.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 423.

Коментарі (0)

ВИЛІТА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ЛЕТІТИ, ечу, етиш, док.

1. Летіти, покидаючи місце свого перебування або з'являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.). Сполохані горобці та голуби вилітали з.. стіжків (Нечуй-Левицький, II, 1956, 197); Сич вилетів на полювання (Олесь Донченко, II, 1956, 43); Вилетів з-за лісу літак, наче зупинився в повітрі, потім з нього скочило троє людей (Юрій Яновський, I, 1958, 267);
//  Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком і т. ін. — Сіробаба казав, що коли вперше без інструктора вилітаєш, то в повітрі співати хочеться (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 14).

2. Стрімко підніматися в повітря. Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо (Панас Мирний, II, 1954, 203); Вилетів з скирти крилатий огонь (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 228); Ураз купа наскубаного пір'я, вихором вилетівши з кошика, розлетілась по всій кімнаті (Олесь Донченко, III, 1956, 34).

3. перен. Раптово випадати з чого-небудь. — Гей ти, вайло! — гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31); З дзенькотом вилетіли десь шиби (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 476);
//  Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх тощо). — Ах! — вилетіло з уст О лі (Іван Франко, II, 1950, 74).
Вилітати (вилетіти) з голови (з пам'яті) — забуватися. — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам'яті вилітає (Михайло Стельмах, II, 1962, 354); І те, що вона хотіла сказати Каргатові, нараз вилетіло з голови (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 46); Вилітати (вилетіти) в трубу — зникати, не давши користі; марно витрачатися. — А я кажу — об'єднуватись [укрупнювати колгоспи]! Менше начальства буде, то й менше дурних трудоднів у трубу вилітатиме... (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 240); Не пішла вона [спадщина] Лук'янові в руку: вилетіла в трубу (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 26).

4. перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись. Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 74); Вона шарпнула полатаний мішок зо стола й вилетіла з ним із хати (Ольга Кобилянська, III, 1956, 481); Люба кулею вилетіла в спальню (Вадим Собко, Справа.., 1959, 289); П'ятнадцять вершників вилетіли назустріч дивізії (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 112).

5. тільки док., перен., розм. Бути звільненим з роботи, виключеним з навчального закладу. Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять) (Василь Стефаник, II, 1953, 27); — Я тобі зараз покажу, — думав Мороз, швидко йдучи до свого кабінету, — зараз буде наказ, і вилетиш ти з роботи, аж гримітиме (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 281).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 423.

Коментарі (0)