в означеннях
Тлумачення, значення слова «вилучати»:

ВИЛУЧАТИ, аю, аєш, недок., ВИЛУЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, із складу чогось і т. ін. На ряді підприємств автомати-бракувальники виявляють і вилучають браковані деталі (Наука і життя, 8, 1958, 19); Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м'яти ногами, щоб вилучити, вим'яти ту кляту кострицю (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 57);
//  Забирати що-небудь у когось, конфіскувати. — Директива прийшла, щоб хуторян усіх перетрусити, вогнестрільну й холодну зброю вилучити (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 444);
//  Виводити з числа членів якоїсь організації, колективу і т. ін. [Ізоген:] Була в нас вчора буря на зібранні, епіскоп вилучив Ардента з церкви (Леся Українка, III, 1952, 297); Кількох куркульських прихвоснів тут же вилучили з колективу (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 172);
//  Викидати, випускати проміння; сяяти. А купці вже несли на руках і поклали перед самим престолом імператора ..прикрашені емалями й камінням, що вилучали проміння, меч, шолом, золотий щит (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 150);  * Образно. Він був високий, стрункий, мав дивні крилаті брови і глибокі карі очі, трішки примружені від того тихого вогню, який вилучали (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 16).

2. Відокремлювати від стада (свійських тварин). — Степане! біжи вівці вилучати! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 16); Ранком другого дня мешканці двох юрт вилучили своїх оленів і вирушили в дальшу путь (Іван Багмут, Щасливий день.., 1959, 166).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 426.

Коментарі (0)