ВИЛУПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИЛУПИТИ, плю, пиш; мн. вилуплять; док., перех.
1. розм.
Видобувати, виймати, очищаючи від шкаралупи і т. ін.
//
Виламувати, відколювати від чого-небудь; робити
що-небудь, виламуючи з чогось. Череп'яний каганчик, що
вилупила його Катря з розбитого кашника, .. ледве
блимав у темноми кутку своєю сизою горошиною на кінці
ґнота (Панас Мирний, IV, 1955, 286).
♦ Хоч з коліна вилупи — де хочеш, візьми. Не йме
віри, вражий пан. — Давай, хоч з коліна вилупи, хоч з
землі викопай, хоч украдь, — каже (Нечуй-Левицький, I, 1956,
59).
2. Сидячи на яйцях, виводити пташенят (про птахів). Яка-небудь куріпочка за місяць вилуплювала зо три десятки пташенят (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 21); Квочка, яку Улянка підсипала, давно вилупила курчат (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 268).
3. розм. Широко розкривати, витріщати (очі). — Та ти збожеволів! — волала стара вірменка, обурено вилуплюючи жовтуваті білки очей (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 420); Яків сів, вилупив баньки на світло і слухав, що кажеться (Панас Мирний, I, 1954, 294); Козак вилупив перелякані очі (Петро Панч, II, 1956, 165).