в означеннях
Тлумачення, значення слова «виливати»:

ВИЛИВА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ЛИТИ, ллю, ллєш і рідко ВИ́ЛЛЯТИ, лляю, лляєш, док., перех.

1. Видаляти назовні з посуду, з певної заглибини і т. ін. яку-небудь рідину Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (Іван Котляревський, I, 1952, 69); Чимало колгоспників чуба нагріло, пораючись коло отієї сили землі, каміння, води по котлованах, яку доводилось виливати відрами (Юрій Яновський, I, 1958, 523); Прийшла [панночка] до криниці, набрала відро води та й вилила на сход сонця (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 198); Назустріч ішов мокрий механік. Він уже встиг вилляти воду з чобіт (Микола Трублаїні, I, 1955, 128).
 Виливати (вилити) сльози — гірко плакати. Дивилася [мати] за батьком, виливаючи сльози, а він усе далі, та й за гору зайшов (Марко Вовчок, I, 1955, 215); Виллє [сиротина] сльози на могилу — Серденько спочине (Тарас Шевченко, I, 1951, 45).

2. перен., у чому, чим, у що. Висловлювати, виявляти, передавати в який-небудь спосіб свої почуття, думки і т. ін. Хотіла б я буть соловейком, Щоб думу, що серце живить, В піснях голосних виливати (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 323); Є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхом, жартами (Панас Мирний, I, 1949, 221); Голос ночі і зір виливав я у спів… (Микола Зеров, Вибр., 1966, 387); Хазяїн приніс ще меду і став виливати перед гостями своє горе (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 43); Готувався [Саїд] вилити смертельну лють, що збиралася віками (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 76).
Виливати (вилити) душу (серце) — висловлювати, виявляти свої почуття, переживання. Співали вони невгаваючи, в піснях виливали свою наболілу душу (Іван Франко, III, 1950, 60); Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 14); Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко, I, 1959, 351).

3. Виготовляти речі, деталі способом наливання розтопленого металу у певні форми. Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Олекса Стороженко, I, 1957, 397); Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки я неробочий час (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 46);  * У порівняннях. Пошив, наче вилив (Панас Мирний, IV, 1955, 117).

4. Ллючи воду в нору, виганяти (звіра, звірка). Він і в колгоспі працював: ходив у поле виливати водою ховрахів (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 35).

5. діал. Розливатися. — Сеї ночі впали дощі в горах, а по кождій зливі наш потік виливав (Іван Франко, VI, 1951, 123).
Виливати (вилити, вилляти) переполох (уроки), заст. — знахарськими способами лікувати знервовану переляком людину. [Оришка:] Перелякали дитину, глядіть, щоб не довелось переполоху виливати (Марко Кропивницький, V, 1959, 98); Наша знахарка — баба Горпиниха, що й уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує (Панас Мирний, IV, 1955, 352); Виливати з воску [талан-] долю, заст. — ворожити, ллючи розтоплений віск у воду. І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги 3 воску виливала (Тарас Шевченко, I, 1951, 283).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 421.

Коментарі (0)