ВИЛИВА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ЛИТИ, ллю, ллєш і рідко ВИ́ЛЛЯТИ, лляю, лляєш, док., перех.
1. Видаляти
назовні з посуду, з певної заглибини і т. ін. яку-небудь
рідину Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з
кварти виливав (Іван Котляревський, I, 1952, 69); Чимало колгоспників
чуба нагріло, пораючись коло отієї сили землі, каміння,
води по котлованах, яку доводилось виливати відрами
(Юрій Яновський, I, 1958, 523); Прийшла [панночка] до криниці,
набрала відро води та й вилила на сход сонця (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 198); Назустріч ішов мокрий механік. Він уже
встиг вилляти воду з чобіт (Микола Трублаїні, I, 1955, 128).
Виливати (вилити) сльози — гірко плакати. Дивилася
[мати] за батьком, виливаючи сльози, а він усе далі, та й
за гору зайшов (Марко Вовчок, I, 1955, 215); Виллє [сиротина]
сльози на могилу — Серденько спочине (Тарас Шевченко, I, 1951,
45).
2. перен., у чому, чим, у що. Висловлювати,
виявляти, передавати в який-небудь спосіб свої почуття,
думки і т. ін. Хотіла б я буть соловейком, Щоб думу,
що серце живить, В піснях голосних виливати (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 323); Є такі люди, що найважчу тугу
виливають сміхом, жартами (Панас Мирний, I, 1949, 221);
Голос ночі і зір виливав я у спів… (Микола Зеров, Вибр., 1966,
387); Хазяїн приніс ще меду і став виливати перед
гостями своє горе (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 43); Готувався
[Саїд] вилити смертельну лють, що збиралася віками
(Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 76).
♦ Виливати (вилити) душу (серце) — висловлювати,
виявляти свої почуття, переживання. Співали вони
невгаваючи, в піснях виливали свою наболілу душу (Іван Франко, III,
1950, 60); Заспівали в полі пісню трактористи,
виливають серце у словах простих (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957,
14); Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз
перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко, I, 1959,
351).
3. Виготовляти речі, деталі способом наливання розтопленого металу у певні форми. Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Олекса Стороженко, I, 1957, 397); Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки я неробочий час (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 46); * У порівняннях. Пошив, наче вилив (Панас Мирний, IV, 1955, 117).
4. Ллючи воду в нору, виганяти (звіра, звірка). Він і в колгоспі працював: ходив у поле виливати водою ховрахів (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 35).
5. діал. Розливатися. — Сеї ночі впали дощі в горах,
а по кождій зливі наш потік виливав (Іван Франко, VI, 1951, 123).
♦ Виливати (вилити, вилляти) переполох (уроки),
заст. — знахарськими способами лікувати знервовану
переляком людину. [Оришка:] Перелякали дитину,
глядіть, щоб не довелось переполоху виливати (Марко Кропивницький,
V, 1959, 98); Наша знахарка — баба Горпиниха, що й
уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує
(Панас Мирний, IV, 1955, 352); Виливати з воску [талан-]
долю, заст. — ворожити, ллючи розтоплений віск у
воду. І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю
за три шаги 3 воску виливала (Тарас Шевченко, I, 1951, 283).