в означеннях
Тлумачення, значення слова «вимова»:

ВИМО́ВА, и, жін. Спосіб вимовляння слів, окремих звуків. Слухають діти, як Галя співає, а далі знов тихі слова з казки немов ллються одно за одним у чудовій дитячій вимові (Борис Грінченко, I, 1963, 282); Чіткість вимови — важлива річ, коли актор чітко вимовляє на сцені, то ні одне слово не пропадає для публіки (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 129); Виділялися [жителі Троянівки] своїм високим ростом і дещо уповільненою вимовою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 170);
//  Особливості звукової системи якої-небудь мови, діалекту. Юзя вже досить вміє по-німецьки, а французьку вимову німка їй навіть попсувала (Леся Українка, III, 1952, 645); Глянувши на привітного хазяїна, почувши його полтавську м'яку вимову, Тарас мало не розплакався (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 104).

2. діал. Домовленість, умова. П'є пляшку пива без склянки, а як одним душком не вип'є, то поставить літру горілки. Хто має поставити, якби Кранцьовський випив, на це не було вимови (Лесь Мартович, Тв., 1954, 261).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 433.

Коментарі (0)