ВИ́МУЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до вимучити 1. Знати її по лиці, що втомлена, вимучена клопотом (Леся Українка, IV, 1954, 213); Ще так недавно і так давно проводжали його в далеку дорогу і Марія, і лихоманкою вимучений Григорій, і споважнілий Максим (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 486).
2. у знач. прикм. З ознаками втоми, виснаження. Вимучені актори, у котрих очі горять від пекучого світла юпітерів,.. рушають за режисером (Юрій Яновський, II, 1958, 61).