ВИМИШЛЯТИ, яю, яєш і ВИМИСЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИМИСЛИТИ, лю, лиш, док., перех.
1.
Обдумуючи, знаходити рішення для виконання
чого-небудь; надумувати щось. Донечко моя, Вибирай же сама;
Вибирай собі, вимишляй собі, Ще ж ти молода (Павло Чубинський,
V, 1874, 544); І що вже бідний Мирон не намучився, щоб
вимислити, а потім сказати щось розумного, — ні, не
можна та й годі (Іван Франко, I, 1955, 235);
// Придумувати,
створювати. Прокопович вважав, що поезія повинна
наслідувати або вимислювати людські дії (Історія української літератури,
I, 1954, 100); Довго, дуже ще довго треба було
працювати, щоб вимислити годинник, вигідніший та дешевший
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 8).
2. Вигадувати що-небудь нереальне. — І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш (Іван Котляревський, I, 1952, 277); — Вимислила гайдамаків! Які там у господа гайдамаки (Марко Вовчок, VI, 1956, 337).