ВИНЯТКО́ВИЙ, а, е.
1. Який становить виняток серед загальних правил. Летить раптом із столиці до губернатора казенна бумага — відшкодувати Лук'янові сину Свиридову Кабашному всі його збитки, понесені із-за стихії, надати йому вільготи... хоча б у вигляді виняткового права на торгівлю водою по всьому Кримському тракту! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 27).
2. Такий, який нечасто трапляється, особливий, надзвичайний. Його [В. І. Леніна] діяльність була винятковим прикладом поєднання революційного розмаху і діловитості, пролетарської організованості і дисципліни (Ленін, Коротка біографія, 1955, 253); Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення (Юрій Яновський, V, 1959, 179); Не раз ризикував [Яків] життям — рятував справу своєю винятковою стійкістю та холоднокровністю (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 47).