в означеннях
Тлумачення, значення слова «винуватий»:

ВИНУВА́ТИЙ, а, е.

1. Який вчинив що-небудь погане, зробив злочин, провинився у чомусь. Зчепилася бійка. .. крик… ґвалт … Насилу розборонили.. Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав ніхто… (Панас Мирний, II, 1954, 195); Марта сиділа зів'яла і винувата. Обняла руками коліна, схилила голову (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 295); — Винуваті машиністи, але вони складають усю провину на слюсарів. Мовляв, поставили погану пробку (Олесь Донченко, I, 1956, 416);
//  Який є причиною чого-небудь. Як тільки літо, так я й в дорогу! Та вже, видно, така моя доля.. На сей раз, може, доля й не винувата, бо се таки моє давнє бажання (Леся Українка, V, 1956, 144);
//  у знач. ім. винуватий, того, чол. Той, хто провинився у чому-небудь; винуватець. — А-а-а-а! — позіхнув хтось. — Хто то? — Знову гукнув учитель. Усі оглянулись, шукаючи винуватого (Панас Мирний, I, 1954, 328); Поглянув [пан] спокійно, з виразом жалю, на трупа і на винуватого,.. врешті запитав: — За що ти вбив? (Іван Франко, II, 1950, 116).

2. В якому виражається усвідомлення вини, провини. Катерина враз опустила униз сині винуваті очі (Степан Васильченко, II, 1959, 351); З обличчя Вадима Успенського весь час не сходила бліда винувата усмішка (Петро Панч, В дорозі, 1959, 63).

3. розм. Який має борг. Хоч був [Мирон] неграмотний, та помічав.. — хто скільки винуватий грошей, і ні разу він не помилився (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 220).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 444.

Коментарі (0)