ВИНУВАТИТИ, ачу, атиш, недок.; наказ. сп. винувать; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. — Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? — спитався Колісник.. — Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Панас Мирний, III, 1954, 145); Хто живий, не винувать живого! (Максим Рильський, I, 1956, 112).