Словник української мови

ВИНИ́ЩУВАЛЬНИЙ, а, е. Признач. для винищування кого-, чого-небудь. Партія поставила вимогу — створити винищувальні батальйони для боротьби проти німецьких парашутистів-диверсантів (Комуніст України, 7, 1961, 46); Винищувальна авіація;
//  Який несе з собою винищення кого-, чого-небудь. Немає у людей зараз більшого прагнення, ніж відвернути від людства загрозу нової винищувальної війни (Радянська Україна, 7.XI 1960, 2).