ВИПАДАТИ, аю, аєш, недок., ВИПАСТИ, аду, адеш, док.
1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні.
З розв'язаної торби Січкаря випадає хлібина (Михайло Стельмах,
Кров людська.., I, 1957, 204); Воно [ґавеня] випало з
гніздечка й безпорадно тріпало неопіреними крильцями
(Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 28); В неї руки дрижали і
гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 96);
// Унаслідок ослаблення, захворювання
і т. ін. не триматися (про зуби, волосся). Один зуб навіть
випав у мене, але я задоволений, бо однаково довелось би
рвати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 445); — Тфе, не рви [зілля]!
То падиволос; як будеш рвати, то буде тобі волосся
випадати (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 156);
// перен. Не входити
до ряду осіб, що мають спільну ознаку, до ряду
однорідних предметів, явищ. А інші інженери хіба не
остерігаються Мухтарова? Он сам. Преображенський, який
інженер... Ну, Синявін, Лодиженко, Мацієвський, —
вони випадають... (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 168).
♦ Випадати (випасти) з голови (з думки) —
забуватися. Ідемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не
випадають (Нечуй-Левицький, III, 1956, 262); — Щось пам'ятаю...
Пам'ятаю... Тільки зовсім було випало з голови (Юрій Збанацький,
Єдина, 1959, 68); Випадати (випасти) з уваги (з поля
зору і т. ін.) — лишатися непоміченим. Батько
продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його
внутрішнє роздратування (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955,
10).
2. Падати на землю (про дощ, сніг і т. ін.) або осідати (про росу, іній тощо). Часто випадали дощі (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 364); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (Олесь Гончар, Новели, 1954, 170); Старший староста і каже:.. — Раз, дома, у нашій землі, випала пороша (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 56); Ото випали сніги білі та глибокі (Іван Микитенко, II, 1957, 26).
3. кому. Діставатися, припадати внаслідок яких-небудь
обставин. Але все ж навколо була рідна земля, вся ця
земля боролася, і їм випадало велике завдання боротися
за рідне місто — Одесу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
84); Надія сім'ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і
випадає честь допомогти батькам (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
48); — Яке несподіване щастя випало Катрі! —
гомоніли дворові (Панас Мирний, IV, 1955, 295); [Онисько
Чугай:] А так що не відстану від вас, Максиме
Петровичу. Стежка нам випадає одна (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959,
140);
// безос. Як вона нудьгувала, коли їм випало
розлучитися (Юрій Яновський, Мир, 1956, 43).
♦ Випадати (випасти) на долю кому або чию —
ставати неминучим у чиєму-небудь житті. [Кассандра:]
Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало
(Леся Українка, II, 1951, 267); Випадати (випасти) на картах —
що-небудь означати (про розміщення карт у певній
комбінації при ворожінні). Хома, приймак Веклин —
біженець, теж, знати, до карт прислухається — Од такого
всього жди! Тюрма недурно випадає — на картах дурно
не випаде (Андрій Головко, II, 1957, 149).
4. Траплятися, бувати. Рідко коли випадав сонячний
день. Осінь була дощова, холодна, вітряна (Антон Хижняк,
Тамара, 1959, 197); Навіть узимку, якщо зима випадала
без снігу, на полях точилась робота — то прокопували
нові арики й чистили старі (Антоненко-Давидович, За ширмою, 1963,
171).
Не випадає (не випадало): а) не трапляється (не
траплялось) нагоди. Насті вже давно хотілося провчити
бабу, та не випадало (Яків Качура, Вибр., 1953, 171); б) не
личить, не годиться. Бач, чоловіка піддурювать якось не
випадає, якось ніяково (Нечуй-Левицький, I, 1956, 59); Піти без
жодної відповіді йому було тяжко, але й мовчати теж
не випадало (Григорій Епік, Тв., 1958, 105).
5. лінгв. Зникати всередині слів при їх зміні або при словотворенні (про звуки).