в означеннях
Тлумачення, значення слова «випливати»:

ВИПЛИВАТИ, аю, аєш, недок., ВИПЛИСТИ, ВИПЛИВТИ, иву, ивеш і рідко ВИПЛИНУТИ, ну, неш; наказ. сп. виплинь; док.

1. Підніматися з глибини води на її поверхню або плавом вибиратися на берег. Повстанська кіннота випливала на берег (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 97); Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою. Та випливи русалкою Завтра серед ночі (Тарас Шевченко, I, 1951, 358); І рукою їх [ніздрі] не закриєш, бо руками доведеться гребти, щоб виплисти на поверхню (Олесь Донченко, VI, 1957, 64).
Виплисти на поверхню (на чисту воду) — стати відомим. Правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його [Маковея] на глум (Олесь Гончар, III, 1959, 5); Не все випливло на чисту воду, але й за те, що розкрилось, довелося.. постояти прив'язаному до стовпа ганьби (Михайло Стельмах, I, 1962, 14).

2. Плисти по воді звідки-небудь, кудись. А по Тібру із-за гаю Байдак випливає Чи галера (Тарас Шевченко, II, 1953, 273); Важко розвертаючись, теплоходи випливали за маяк (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 103); Батько посадив Юру, брата і сестру в човен, і вони випливли аж на середину ставка (Юрій Смолич, II, 1958, 14); Мила, вийди, виплинь в море... Ти заснула, мила? встань! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 105);
//  перен. Повільно, плавно виходити звідки-небудь. З вулиць, з безладної груди каміння, випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 401); Розчинилися двері до покою царевича. Звідти повільною ходою виплив стрункий, хоч і в літах уже, боярин Шаховський (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 98);
//  перен. З'являтися звідки-небудь; ставати видним. Місяць випливав з-за садка, розкидаючи срібне проміння (Панас Мирний, IV, 1955, 152); З імли небозводу, з глибини сивого осіннього неба випливали золоті маківки його [Києва] соборів (Олесь Гончар, II, 1959, 146); Нарешті хутір неясно виплив з метелиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 383);
//  перен. Виникати, з'являтися (в думках, в уяві). Отак за першим спогадом і другий виплива (Андрій Малишко, I, 1956, 272); Він лежав горілиць з розплющеними очима, дивився в темряву, і перед ним одна за одною випливали картини сільського життя (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 100).

3. тільки недок. Брати початок; витікати (про річку, струмок і т. ін.). Вдача в цариці була, мов Нілу підступнії води, Що випливають з таємних джерел, не відомих нікому (Леся Українка, I, 1951, 423); Серед нього [каміння] дзюрчали потоки, що випливали зі снігів (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 255); Зорі вже ген зблідли, небо наче посивіло, за дніпровською неозорою лукою — звідти, звідки й сам Дніпро випливає, — крайнебо зарожевіло (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 79).

4. тільки недок., перен. Бути логічним наслідком чого-небудь. — Виходить, старий не тільки пісні співає, — здивувався і задумався Чорнокнижний після розповіді Лісовського. — Ну, й що ж із того випливає? (Михайло Стельмах, I, 1962, 448); Новаторське значення кращих творів Тичини, що ввійшли до збірки «Плуг», випливало насамперед з того, що в них було ясно висловлено розуміння революції не тільки як сили руйнівної, але і як сили творчої, будівничої (Поезія і революція, 1956, 84).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 454.

Коментарі (0)