в означеннях
Тлумачення, значення слова «виправдовувати»:

ВИПРАВДО́ВУВАТИ і ВИПРА́ВДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРАВДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це. — Він у п'яному чаду, виправдовуючи себе у всьому (такому, мовляв, як я, все дозволено), може викинути яке завгодно гидке колінце (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 237); — Не хочу себе виправдувати; може бути, що я провинилася (Лесь Мартович, Тв., 1954, 448); Клим аж ніяк не виправдує сина. Такий-сякий. Не годен він жінки своєї (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 268); Невже він [учитель] виправдає Катрусю й звинуватить Павла? (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 130);
//  Виносити вирок, в якому стверджується невинність підсудного. Півтора року ми борсались у цих сітках. Судив військовий суд у Катеринославі. Виправдав (Степан Васильченко, IV, 1960, 44).

2. Доводити можливість, допустимість чого-небудь. Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби? Чим виправдає він своє раптове рішення? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 423).

3. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось. Обернувшись, я побачив кореспондента Нестора Журбу, прозваного в редакції Нестором-літописцем. Справді, він більше виправдував це назвисько, ніж своє законне прізвище (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 102); Найдовше затримався Батий біля Крем'янця. Никодим виправдав Данилові сподівання, уперто оборонялися крем'янчани (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489); — І хочеться лише запевнити, що орден.. виправдаю не тільки працею, а й боротьбою проти шпигунів і шкідників у моїй Радянській Вітчизні (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 478).

4. тільки док., рідко. Те саме, що відшкодувати. — На мою думку, він виправдає збитки, які причинив [заподіяв] державі (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 127).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 459.

Коментарі (0)