в означеннях
Тлумачення, значення слова «випирати»:

ВИПИРАТИ, аю, аєш, недок., ВИПЕРТИ, пру, преш; мин. ч. випер, ла, ло; док., перех., розм.

1. Грубо проганяти, випроваджувати силоміць кого-небудь звідкись. [Недоросток:] Ти мені не завдавай брехні, бо.. з хати в шию випру! (Степан Васильченко, III, 1960, 79); Він кинувся поміж братами, розметав їх в різні боки, Тимка випер за поріг (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 218);
//  Натискуючи, виламувати, викидати, видаляти що-небудь звідкись. Тим часом бидло випирає хвіртку і частину перегородки і вривається на передній план (Леся Українка, II, 1951, 208); Казанцев.. випер через вікно здоровий узол і швиргонув через тин на віз (Нечуй-Левицький, III, 1956, 158).

2. тільки недок. Видаватися, виступати наперед, назовні; випинатися. Шинеля та чоботи збиті, руді, Наган випирав з-під поли (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 8); Шофер Платонов спав на передньому сидінні, його ноги випирали з прочинених дверцят (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 130).

3. тільки недок., перен. Чітко проступати, бути виразним. Навіть з цього ділового паперу так і випирало шляхетське презирство і витончена наруга (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 194); Його злоба випирала не лише з очей, а, здається, і з гострих ребер (Іван Багмут, Опов., 1959, 63).
Випирає дух з кого, безос. — про кого-небудь дуже задиханого від швидкого бігу, ходи. — Дух з мене випирає, капці погубила, та от-от дожену (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 263); Дивляться, біжить зайчиха, аж дух з неї випирає (Петро Панч, II, 1956, 540); Виперти дух (душу) з кого, безос. — умерти. [Микита:] Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 64); Звечора коня звалило... На ранок кінську душу виперло (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 293).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 451.

Коментарі (0)