Словник української мови

ВИПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПИТАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Настирливо розпитувати, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь. — Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 46); — Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Юрій Яновський, II, 1954, 116); Мати була на цьому засіданні, і Женя випитала в неї про все (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 17).
 Випитувати на муках, заст. — робити допит, застосовуючи тортури, катування.