ВИРУ́БУВАТИ, ую, уєш і ВИРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУБАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Рубаючи,
звалювати з кореня все на якій-небудь ділянці (кущі,
дерева, ліс і т. ін.). — Кажуть, слабість якась завелась у
винограді, чи що, от вони й вирубують кущі та палять
їх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191); Семен взяв у Горпини лопату
й почав енергійно вирубувати кропиву (Юрій Яновський, II,
1958, 354); Зробіте ласку, дядечку, велику, Не жалуйте
дерев старих, Візьміть та вирубайте їх (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 112); Давня-прадавня легенда розповідає, що колись
тут був великий ліс, та з часом його вирубали зайшлі
люди — чужинці (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 6);
//
Зрубувати, обравши серед інших за якими-небудь ознаками.
От баба й просить діда: — Поїдь, діду, в ліс, вирубай
там мені деревинку та зробимо колисочку (Українські народні казки,
легенди.., 1957, 198).
2. Рубаючи, виймати, видобувати що-небудь. * Образно. Сказаного й сокирою не вирубаєш (Номис, 1864, № 12870).
3. Рубаючи, надавати чому-небудь певної форми;
виготовляти, висікати. В лещатах вирубують з
листового матеріалу різні заготовки виробів (Практикум з машинознавства, 1957, 46); На мармурових брилах вирубував він
обрис Титанів, що рвонулись до вилому із тьми (Микола Бажан,
італ. зустрічі, 1961, 11);
// Рубаючи, утворювати
заглибину в чому-небудь твердому. Падь була невелика. Наче
якийсь велетень сокирою вирубав її в горах, але не
спромігся прорубати гору наскрізь (Микола Трублаїні, I, 1955, 93).
4. Рубаючи, вбивати, знищувати всіх або багатьох. Інший б'ється й рубається, не відступаючи, як мур, поки або впаде, або чисто коло себе вирубає (Марко Вовчок, I, 1955, 333); — Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього (Іван Франко, VI, 1951, 92).
5. гірн. Видобувати вугілля, руду. [Хмара:] Риндін
за одну зміну при мені зробив повний цикл по всій
лаві і вирубав сто двадцять шість тонн, при нормі вісім
і дві десятих (Олександр Корнійчук, II, 1955, 159).
♦ Вирубати по-українськи (або іншою мовою), заст. —
говорити з підкресленою старанністю українською (або
іншою) мовою. А старий пан так і вирубає
по-українськи, так і підсипається горошком [до запорожців]
(Данило Мордовець, I, 1958, 120).